«Хай буде вік прожито, як належить…»
Ліна Костенко
«Кожна зірка має свій час – сходити і заходити»
Василь Стус
Творчістю багатий Прикарпатський край. Це край, де завжди звучала і звучить українська мелодія, колядка, пісня. Може, народжується вона серед смерекових лісів, серед пахучих трав, а може, біля цілющої криниці чи гірського потічка… Та головне, що лине вона, ця мелодія, до людських сердець, торкається душі і назавжди залишається в пам'яті. А творяться ця скарби талановитими людьми… Серед них – Любомир Яким. Про нього знають у Підбужі, на Дрогобиччині, на Самбірщині, в Галичині.
Вчитель музики, Відмінник освіти України, нагороджений більше як 30-ма грамотами, дипломами та іншими відзнаками, керівник церковного хору… Любомир Антонович – поет-пісняр, музикант, композитор, художник, організатор, педагог та просто скромна, доброзичлива Людина. Він автор дитячої збірки «Дзвіночок кличе» та збірки «Моя пісня».
Як тільки звучать перші акорди пісні «Смерека», одразу згадується Підбуж, рідні гори… Особливо трепетно сприймається ця пісня тими, хто перебуває на чужині. Вона не має кордонів… Напевно, автор пісні, поет-пісняр Любомир Яким не сподівався, що його творіння звучатиме у різних куточках світу.
Так склалося, що ця людина багато років свого життя присвятила школі. Скільки ж у нього учнів? Маленькі сопілкарі, для яких власноручно виготовляв сопілки їх вчитель Любомир Антонович, Троїсті музики, де кожен з хлопців знайшов свій інструмент, дівчата, які співали «Ми прийшли із Верховини» – це були не просто виступи, а велике театралізоване дійство, яке не могло залишити байдужими нікого. Так часто сцена народного дому «Просвіта» не могла помістити всіх учасників «Підбужанки».
У липні 1984 року цьому дитячому ансамблю пісні і танцю «Підбужанка» було присвоєно звання почесне звання «Народний».
Любомир Яким… Він жив серед нас. Він був учителем ваших батьків. Навіть серед працівників Малої Академії мистецтв є його учні, колеги, друзі.
Та найбільшою нагородою для себе він вважав диплом «Шлягери ХХ століття». У дипломі записано: «Нагороджено композитора і поета Любомира Якима. Цей диплом видано як підтвердження народного визнання пісні «Смерека». Україна, м. Київ, 10 грудня 2000 рік.»
З перших років заснування Малої Академії мистецтв Любомир Антонович долучився до її діяльності. Його дуже поважав Еммануїл Мисько – засновник нашого навчального закладу. Це була дружба двох митців, які так багато робили для творчих дітей, прищеплювали любов до прекрасного – живопису і музики.
Народився Любомир Яким у 1936 році в с. Воля на Старосамбірщині. Батько грав на скрипці, керував церковним хором. Малий Любомир часто був присутній на заняттях хору і разом з хористами співав Службу Божу, яку знав на пам'ять.
Та почалася війна. Семирічний Любомир на все життя запам’ятав той день і ту стежину, коли востаннє йшов разом із своїм батьком, проводжаючи його на фронт. Поруч плакала мама, дворічна сестричка Ірина. Запам’ятав і останні батькові слова: «Добре вчися в школі і бережи скрипку. А я скоро повернуся і навчу тебе грати на ній». Та не судилося… Прийшли німці, забрали майно, забрали і скрипку. Мабуть, гарною була. Та й не дочекався Любомир тата з війни. Вчився Любомир добре, та найбільше вабила музика.
У двадцять сім років разом з дружиною переїхав на Дрогобиччину, у селище Підбуж. Школа, учні, музика… А ще громадська діяльність. Під його керівництвом у Підбужі вперше зазвучав духовий оркестр. Це були світлі сторінки в історії селища. Разом з дружиною, Іванною Йосипівною, вчителькою української мови та літератури, вони займалися організацією літературно-мистецьких свят. Перебуваючи на заслуженому відпочинку, композитор не раз розповідав, що має так багато творчих задумів: керував церковним хором селища, писав літургійні твори, нові колядки, завершував написання Божественної Літургії. Його літургійні твори співають церковні хори у Польщі, США та інших країнах.
Підбужани пам’ятають і з вдячністю згадують про участь Любомира Антоновича у перепохованні героїв на Буньковиці.
Любив осінь. У вересні народився… У вересні обірвалося його життя. Уже кілька років він не з нами, але залишилися його учні, його пісні, його справи.
Було літо 2014 року. Телеканал Інтер вперше приїхав знімати фільм про підбужанина – світлу, добру людину, про великого українського патріота, який без зайвого галасу, без намагань привернути увагу до своєї особи, наполегливо робив свою Справу. Просто навчав людей бути кращими, людянішим. На жаль, автор не побачив фільму, він відійшов у вічність за два дні до його виходу в ефір. Та сотні підбужан, і не тільки, переглядали цей фільм із почуттям вдячності та гордості за свого земляка.
Ідучи дорогою земного життя, Любомир Яким творив добрі діла, і з ними відійшов у вічність. Нехай наші спогади будуть незгасною свічкою світлої пам’яті про Любомира Якима.
Марія Балицька
Презентація про Любомира Якима
Вкладення (Lyubomyr_Yakym.ppt, 24 Mb)
Варіант виконання пісні «Смерека» Корнелієм Сятецьким, який хотів чути Любомир Яким
Вкладення (Smereka_Korneliy_Syatetskiy.mp3, 5 Mb)
